Впродовж
тривалої історичної еволюції
українська школа накопичила значнийдосвід виховання дітей
та юнацтва засобами мистецтва.
Образотворче мистецтво
Предмет "Образотворче
мистецтво" має на
меті виховання в учнів
цілісного сприймання дійсності
за художньо-естетичними законами, розвитку зорової культури
і творчої уяви,
а також оволодіння різноманітними засобами створення художніх
образів. У предметі "Образотворче мистецтво" взаємопов'язані три
провідні компоненти - образне
бачення світу, мистецтвознавчі знання та відповідні способи
образотворчої діяльності.
До основних виховних завдань
предмета належать:
-
ознайомлення учнів
з образотворчим мистецтвом
як явищем духовної культури;
-
розвиток
художнього сприймання, здатності
отримувати естетичну
насолоду від творів
образотворчого мистецтва, краси навколишнього
світу;
-
формування у
школярів відчуття і розуміння
художніх засобів виразності - колориту,
форми, простору, композиції,
а також засвоєння художніх технік
та мистецької термінології;
-
виховання в учнів потреби
у самовиявленні, відтворенні художніх образів у власних
роботах з використанням різних художніх технік та матеріалів;
-
виховання творчої
активності, художнього мислення
і здібностей з урахуванням вікових особливостей учнів;
-
формування в учнів
морально-етичних якостей, працездатності
та наполегливості.
У загальноосвітній школі
предметна сфера образотворчого мистецтва охоплює: живопис
(пейзаж, портрет, натюрморт, жанрова картина); графіку (книжкова, силуетна,
анімаційна, плакатна); скульптуру (опукла,
рельєфна, декоративна, анімалістична, портретна); декоративно-ужиткове
мистецтво (писанкарство, витинанки, кераміка, народні іграшки,
розпис, народне малярство); частково якості
та риси образотворчого мистецтва містять в собі такі
специфічні види людської діяльності
як архітектура та дизайн.
Минуле XX сторіччя доповнило
сферу образотворчих мистецтв новими факторами
художньої творчості: художньою фотографією та комп'ютерною
графікою, які, загалом, можна розглядати
в контексті такого виду образотворчого мистецтва, як графіка та у перспективі включати до
змісту предмету.
Виховання здатності отримувати естетичну
насолоду як під час власної художньої
творчості, так і під час ознайомлення з
творами мистецтва, повинно набути
особливого значення в комплексі завдань художньо-естетичного виховання.
Картину робить твором не те, що зображено
на ній, а те, як воно зображено, які
барви та інші зображальні засоби
використав художник, як він
їх поєднав між собою, чи досягнуто
гармонії та цілісності. Тому слід відходити від
ставлення до твору образотворчого мистецтва лише як до засобу передачі
певної інформації (сюжету, розповіді),
від орієнтації переважно на
раціоналістичне сприймання, яка
досі переважає в навчальних закладах.
Виховний
потенціал образотворчого мистецтва реалізується через такі компоненти змісту
предмета, як сприймання, опанування елементів художньо-образної мови
образотворчого мистецтва,
художньо-творча діяльність учнів.
Музичне
мистецтво
Музичне мистецтво є важливим засобом
виховання, який сприяє розвитку особистості
школяра, осягненню духовних
цінностей людства.
Завдання художньо-естетичного виховання
школярів у процесі навчальної
діяльності засобами музичного мистецтва: ознайомлення з музичною культурою
України, народів світу; формування гуманістичних загальнолюдських цінностей, характерних для сучасного
громадянина світу; формування пізнавального
інтересу учнів до
музичного мистецтва, потреби у
сприйманні творів ціннісного
ставлення до них; розвиток творчих
здібностей учнів, художньо-образного асоціативного мислення,
уяви, фантазії, імпровізації та інтерпретації, виховання здатності до художньо-творчої
реалізації та самореалізації особистості;оздоровлення організму, формування
навичок краси і виразності співу, музично-ритмічних рухів; формування
моральних норм, позитивних
рис характеру, виховання рис
колективізму і вмінь спілкування з людьми.
Кожний "вид музичної
діяльності має свої
специфічні особливості, завдяки яким впливає на розвиток дітей.
Сприймання творів мистецтва.
Визначення настрою, характеру музики. Розрізнення динаміки та темпу музики. Сприймання
творів української та зарубіжної музики, народної, класичної та
сучасної; розпізнавання різних інструментальних і вокальних жанрів, відчуття форми
творів, динаміки розвитку музичних
образів. Розрізнення за тембром
інструментів.
Практична (виконавська) діяльність. Спів.
Точне інтонування звуків
мелодій. Оволодіння вокально-хоровими
навичками (звукоутворення, дикція,
дихання), навичками співу в ансамблі. Виконання вокальних вправ,
народних та дитячих пісень з інструментальним супроводом та без нього.
Гра на
музичних інструментах.
Елементарний інструментальний супровід пісень на дитячих (трикутник,
металофон тощо) та народних (сопілка, бубон та ін.) інструментах.
Музично-ритмічна діяльність. Відтворення
ритму музичних фраз, характеру музики та її виразних особливостей в рухах.
Оволодіння мовою мистецтва.
Розуміння основних музичних понять: музичний
звук і його властивості (висота, тривалість, динаміка); засоби музичної виразності (мелодія, ритм, темп, лад, гармонія); музичні
форми (куплетна, 2-,
3-частинна, рондо,
варіації), жанри вокальної
(пісня, романс, кантата), інструментальної (симфонія,
концерт, соната) та театральної музики (опера, балет, оперета, мюзикл) тощо.
Художня творчість. Ритмічна,
вокальна, інструментальна імпровізація. Участь у колективних музичних іграх, інсценізаціях народних обрядів, виконанні
фрагментів дитячих опер-казок.
Ритміка і хореографія. Мистецтво
хореографії має значні
можливості у вихованні школярів, особливо молодшого шкільного віку, оскільки танець, а також
пов'язані з ним
ігри, вправи з
рухами, співом тощо розвивають розумові
й фізичні здібності дітей, їхні почуття й творчу фантазію.
У системі естетичного
виховання воно недооцінюється, тому
предмет
"Хореографія" не набув
статусу базової дисципліни інваріантної
частини навчального плану
в загальноосвітній школі і
викладається за рахунок
варіативної частини - як предмет за вибором. Елементи ритміки та хореографії застосовуються на уроках фізичного
виховання, музичного мистецтва, у позаурочній діяльності учнів.
Завдяки участі в
музичних іграх, танцях учні мають чудову можливість доторкнутися до
джерел українського народного мистецтва, а
також традицій народів
світу. Танцювальний етнографічний
матеріал, що є зразком норм
поведінки, музичної та хореографічної культури
українського народу, сприяє
розвитку національної свідомості, патріотичних почуттів. Різноманітні
ігри, лічилки, казки, пісні,
що залучають дітей до фольклору, - це доступна й цікава форма навчання і
виховання.
Складнощі екологічного і
економічного характеру в
нашій країні вплинули на загальний стан здоров'я школярів, що
зумовило низький рівень їхнього
фізичного розвитку. Рухова
діяльність є необхідною, оскільки рухи всіляко зміцнюють організм.
Процес хореографічного виховання
добре впливає на подолання труднощів
у стосунках між
хлопчиками і дівчатками.
Сумісне виконання танців, зокрема парних, участь у масових іграх і
забавах вчить доброзичливому та уважному ставленню один до одного, формує риси
гуманності, людяності. Емоційно
забарвлена музика, різноманітність
видів танців зацікавлюють
і приваблюють учнів шкільного віку.
Практичне оволодіння хореографічними навичками сприяє розвитку
творчої активності, фантазії та уяви, здібності до
імпровізації.
Таким чином, виховні
можливості хореографічного мистецтва визначають його вплив на основні сфери розвитку особистості
- світоглядної, морально-етичної, інтелектуальної, емоційно-почуттєвої,
комунікативної та ін.
Навчально-виховними завданнями
художньо-естетичного виховання школярів засобами хореографії у навчальній
діяльності є: ознайомлення з
елементами культури (історичними, географічними фактами, середовищем, звичаями, традиціями) народів України,
світу; формування гуманістичних
загальнолюдських цінностей, характерних
для сучасного громадянина світу; формування пізнавального інтересу
до мистецтва, зокрема музичного і хореографічного, виховання
потреби у сприйманні
й інтерпретації музичних творів і хореографічних вистав; оздоровлення
організму, корекція фізичних вад і психологічних відхилень, розвиток
фізичних якостей -
сили, рухливості, вимогливості, легкості,
спритності та ін.,
формування краси і виразності рухів та танців; розвиток
творчих здібностей учнів, мотивації, художньо-образного асоціативного мислення,
уяви, фантазії, формування досвіду
активної
художньо-естетичної діяльності, стимулювання
проявів імпровізації; виховання рис
колективізму, культури, спілкування, усвідомлення своєї
індивідуальності; формування позитивних рис характеру -
наполегливості,
вимогливості, терпіння, поваги, доброзичливості тощо;
формування основ позитивного
ставлення до людей протилежної статі, вмінь спілкування з ними.
За
традиційного підходу хореографія
розглядалася у системі освіти
як заняття з
ритмічно-рухової підготовки, оволодіння танцями. У сучасних умовах хореографія має
розглядатися з позицій культурологічного підходу, що дає змогу накреслити напрями роботи у цій
галузі.
По-перше, враховуючи синтетичність
хореографічного мистецтва, необхідно
намітити зони перетину хореографії з іншими предметами, зокрема й художньо-естетичного циклу.
Такий напрям зовнішньої інтеграції дає
змогу через хореографічне мистецтво долучатися до різних галузей знань
- художньо-естетичних, гуманітарних, технічних тощо і, навпаки, у процесі вивчення цих предметів
краще усвідомлювати особливість хореографічного мистецтва.
По-друге,
специфічність і різноманіття видів
і жанрів хореографії дає
можливість учням здійснювати внутрішню інтеграцію
через діалог танцювальних мов
різних народів, жанрів хореографічного мистецтва.
Реалізація
виховних завдань відбувається через
зміст художньо-естетичного виховання засобами хореографії, який включає такі складові: Ритміка.
Пропедевтична хореографічна підготовка
(вправи). Танці (народні, бальні,
сучасні). Художньо-творча діяльність (імпровізація, ігри, інсценізації
тощо).
Немає коментарів:
Дописати коментар